Це почуття приходить раптово, коли його зовсім не чекаєш... А може бути й навпаки... Не приходить, коли так необхідно. Чи варто зустрічатися з людиною, яку не кохаєш? Навіщо гаяти свій час та дарувати надію іншому, якщо знаєш, що з того, скоріше за все, нічого не вийде? І чому завжди (не знаю, правда, як у кого) ти порівнюєш стосунки з тими дорогими для серця, що колись були... «А з ось ВІН (коханий) так би не вчинив... Він би зробив по-іншому.» І кожна маленька помилка чи неприємна дрібниця людини, яку не кохаєш, почнає переростати у проблему... Але ж це несправедливо! Як сказати, що ти не кохаєш... І чи сказати взагалі?... Чому так важко відпустити минуле і, чи варто позбуватися спогадів, які іноді так зігрівають серце?

Цікаво, де те кохання, про яке написано багато книжок? Де те кохання, про яке знімають фільми з щасливим фіналом?.. Хтось, прочитавши цю статтю форуму , може подумати, що мені, мабуть, хочеться романтики. Ні – взаємності.

Говорять, що кохання може прийти потім, після періоду спілкування. Та, чи воно дійсно з’явиться? Не можна бути впевненим остаточно... Відразу згадуються приклади власних знайомих...
Говорять: «Головне, щоб тебе кохали. Якщо люблять – здатні робити все для твого щастя, а якщо ти сповнений цим почуттям – вважай, що пропав – ніхто не оцінить.» На жаль, велика кількість ситуацій підтверджують ці слова.

Як можна жити, одружуватись, народжувати дітей і не кохати людину, котра поруч із тобою?.. Чи то просто звичка, чи байдужість від власної безпомічності щось змінити?...

Про кохання у всіх його проявах можна писати годинами... і не виразити всю складність і глибину почуття, адже воно різне у всіх його проявах...
Просто було б цікаво почитати думки тих, хто матиме бажання поділитися ними.
Бажаю такого кохання, про яке ви мріяли!
:-)
Це може здаватися дивним але це придумала я сама.. це так званий крик душі... Нехай до Нового року ви ще встигли знайти своє кохання, а якщо ви вже маєте другу половинку то бажаю провести з нею ціле життя!!!!!!