Гони)))) - Форум - Jeyseven-ban.ucoz.ua

Язик сайта

Голосования

Добавь нас в закладки

Cтатистика

Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі:

Сторінка 1 з 1
1

Форум » Интернет-кафе » Ми любим поприкалываться над учителями и преподами » Гони)))) (Реальні вислови)

Гони))))

Оля)

Дата: Понеділок, 15.12.2008, 19:30 | Сообщение # 1

Активний

Группа: /*Модератоp форума*/

Сообщений: 63

Репутация: 7

Статус:

У вас

"Якби ми знали, чого не знаємо, то і мали б, чого не маємо", - зітхне часом розм'яклий від чарки та душевної бесіди сердега-мрійник. Хтось з цього невтішного приводу і собі сльозу пустить, хтось сумно пожартує, а хтось спробує і підбадьорити товариство: "Не журімося, браття, дечому і ми училися, дещо і ми знаємо. Ще не пізно і нам мати, чого бажається, і нам повчитися у людей, і сяку-таку науку у голову покласти. На додаток у когось обов'язково зірветься: "Вік живи - вік учись". За це і пролунає черговий тост. Мудрим ще ніхто не вродився, а мудрощів навчився. Чого ж навчився, того за плечима не носити. Це стара, випробувана досвідом багатьох поколінь і добре зрозуміла істина. Колись природа поселила людину в темному лісі, та вченим (і до того ж, добре товченим!) трударям швидко посвітлішало в життєвих хащах -наука вивела їх із лісової темряви, вказавши стежини до сонячних галявин. З тих пір знайки по дорогах біжать, підстьобуючи фортуну, а незнайки на печах лежать і клянуть долю; вченим і вночі сонце заглядає у віконце, а невченим і вдень посеред степу все пітьма і безвихідь.
Вчена людина - видюща і на все тямуща. З цим згодні всі. Однак трапляється, що під наукою і навчанням розуміють не грамоту, не книжні знання, а життєву мудрість, уміння вправно господарювати, практичний досвід. "Вік живи, вік учись, а все одно дурнем помреш", - жартували над вченими невдахами і злидарями деякі заможні гречкосії. "І що доброго в тих школах - як на татарському полі: є де сісти, та нема що їсти". "Вчений, а коня не запряже", - кидав роздратовано батько в бік грамотного, але ледачкуватого синка. А бабусі хрестилися і шепотіли: "З письменних все лихо стає і ^о буває - через них колись і світ западеться". Люди завжди розуміли: чим більше в голові науки, тим довші руки, лише знання робить по-справжньому життя красним: книга вчить, як на світі жить; де грамотні люди, там біди не буде. "Ми бідні не тим, що нічого не маємо, а тим, що нічого не знаємо", - втокмачували землякам сільські мудраки. Справжні господарі охоче погоджувалися з цим, бо на власному досвіді і гаманці впевнилися: без грамоти не обійтися, якщо прагнеш широко вести господарство або хочеш випробувати себе у новій справі.
В українських селах були свої і філософи, і літописці, і книгарі. Було чимало і просто грамотних людей. Арабський мандрівник Павло Алепський, який супроводжував свого батька, патріарха Макарія, під час подорожі Україною в сімнадцятому столітті, зазначав: "...по всій Козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже здивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях".

Оля)

Дата: Понеділок, 15.12.2008, 19:30 | Сообщение # 2

Активний

Группа: /*Модератоp форума*/

Сообщений: 63

Репутация: 7

Статус:

У вас

"Мудріші тепер яйця, ніж курки", - чухають потилиці деякі батьки, розмірковуючи, чого і як вчити своїх чад. На що можуть почути від товчених життям зна-юк: "Як дуба не нахилиш, так вже і синка-лобуряку на добре не наставиш. Було б його учити, коли він був у пелюшках, а коли вже в подушках, то і дрючок дубовий не допоможе".
Природа визначила напрямок річкової течії, природа ж вказала і стежину, якою крокувати немовляті. Спочатку батько, а потім дядько, спочатку неня, а потім няня. Спочатку батькова хата і родина, а потім вже дяк і шкільна торбина. "Умів батькувати, умій і годувати, і виховувати, і вчити", - говорили в народі. Дітям ще змалку роз'яснювали: "Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько. За науку -цілуй батька і матір в руку". Матусине слово, нерідко і суворе, і навіть лайливе, та батькова наука, часом не без муки і бука, впевнено вели малюка барвистим квітучим (однак не лише квітами засіяним) життєвим полем. Та ось наставав час, коли синка, який уже "вмів свиню в коноплю загнати", потрібно було споряджати "в науку" - віддавати в руки шкільних вчителів і вихователів. Існувало чимало освітніх закладів, де українці мали змогу навчати своїх дітей. Так, однією з найважливіших турбот братств, в які об'єднувалися торговці, ремісники, нижче духовенство, була освіта і шкільна справа. В статутах братських шкіл підкреслювалося, що "богатьш над убогим в школе ничим вышнем не мають быти, токмо самою наукою, плотию же равни вси". До речі, саме братство допомогло Івану Федорову заснувати у Львові друкарню, в якій він видав у 1574 році першу на Україні книгу "Апостол". З того часу, як у народі кажуть, вченим і книги в руки. Деякі братські школи стали серйозними і авторитетними освітніми закладами (такими, як, скажімо, Києво-Могилянська Академія). Багато уваги приділяли освітянству запорозькі козаки. Вони влаштовували школи при церквах - майже при кожній був початковий навчальний заклад. Напередодні зруйнування Січі на запорозьких землях нараховувалося до п'яти-десяти початкових шкіл. Високо цінуючи вчителів, козаки присвоювали їм почесні на той час звання "військових служителів". До речі, про авторитет учителя, відповідальність, яку на нього покладала громада, свідчить братський "Порядок шкільний", у котрому записано, що вчитель має бути "набожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пиякою, гулякою, хабарником".
З чого ж починалося оволодіння грамотою? Як проходило навчання? Дітлахів відправляли "у науку" після того, як закінчувалися всі сільськогосподарські роботи і родина вже не потребувала щоденної допомоги найменших її членів. На початку зими церква святкує день пророка Наума. Він і вважався найкращим часом, щоб почати оволодіння грамотою. "Батько Наум наведе на ум", - зауважували старі люди.

Оля)

Дата: Понеділок, 15.12.2008, 19:31 | Сообщение # 3

Активний

Группа: /*Модератоp форума*/

Сообщений: 63

Репутация: 7

Статус:

У вас

Про малодосвідчену людину і нині говорять, що вона мало каші з'їла. Звідки походить цей вираз? Колись малюків, які готувалися до школи, називали "ка-шоїдами". Напередодні Наума мати варила кашу в горщику - її подавали на сніданок, який проходив урочисто і піднесено. Потім малюк, одягнутий в чисту білу сорочку, прикривши горщик новим рушником, відносив кашу до школи, де учні швидко з нею порались. Батько, коли школяр залишав домівку, запалював на покуті перед образами свічку, примовляючи: "Святому на пошану, моїй дитині на розум". Наставляючи ж хлопчика перед навчанням, дорослі говорили: "Шануй тепер вчителя паче родителя. Годі вже дурно хліб їсти - оволодівай грамотою з усіх боків, все бери на розум. За письменного трьох неписьменних дають, та й то не беруть. Краще вже сороці без хвоста літати, ніж письменному вміти читати, та не вміти писати. А коли станеш як слід письменним, пильнуй і не відступай письма: бо ти від нього відступиш на крок, а воно від тебе на десять". Подавав голос з печі і дід-кректун: "І я колись спробував пера і чорнила, яка ж в ньому сила: так перо пише, як муха дише". Однак на його жарти ніхто не звертав уваги - що з літ, то й з розуму. А саме за розумом відправляли малюка "в науку".
Різні траплялися учні. Декому ні каша, ні школярська юха, ні напучування батьків не допомагали як слід оволодіти грамотою. "Школа дім вольний, а не своєвольний, - говорили у старовину - Хто учням потаче, той сам плаче". Суворий учитель, у ролі якого міг виступати дячок, інколи добряче грів потилиці пустунам -наганяв науку в голови за допомогою ляпасів і почубеньків. Добре дитя розуміє і кива, а ледаче не боїться і кия. Найбільш ледачі та неслухняні заслуговували покарання різками. Це відбувалося часто наприкінці тижня, тому й називалося "субітками". Приходив школяр додому і рюмсав: "Аз - били мене раз, буки -набрався я там муки..." Однак ці нарікання на тяжку школярську долю ще могли зворушити матір, але нітрохи не засмучували батька. Він лише підсміюваї ся над школярськими сльозами сина: "Б'ють, не на лихо вчать. Будеш ти тепер" у нас не вчений, а дрюкований. Аз, буки - бери швидше граматику в руки і не потрапляй дякові під руку". Однак водночас наші предки добре знали, що справжня наука йде від бука. Правила братських шкіл заохочували вчителів "добре навчати і карати неслухняних не як тиран, а для науки". Запорозькі козаки взагалі засуджували фізичне покарання учнів і віддавали перевагу "самовільному каяттю" та "словесному катуванню".
Раніше чи пізніше Наума починалися заняття в школі, з кашею чи без неї приходив учень в клас, але в одному були впевнені і вчителі, і школярі, і батьки: нема науки без муки. Юні лицарі української землі муку цю приймали хоч і не з насолодою, однак з гідністю.

Аряна

Дата: П`ятниця, 19.12.2008, 18:41 | Сообщение # 4